Ятага́н

(тур. yatagan)— різновид клинкової колючо-рублячо-ріжучої зброї, що був поширений у турецькому війську. Ятаганами зокрема, були озброєні гвардійські підрозділи османів-яничари. Вони потрапляли до запорожців як трофеї після вдалих походів. За часів Задунайської Січі ятагани набули більшого поширення серед задунайських запорожців, що перебували на військовій службі у турецьких султанів.
Ятаган — загострений металевий, трохи вигнутий клинок без хрестовини і гарди. Відмінною рисою клинка є те, що лезо розташовано на ввігнутій його стороні. Руків'я має специфічну форму, що виявляється у розташуванні в її нижній та верхній частині розширень (вушка на горі), що виступають по боках. Клинок і руків'я мали різноманітні прикраси: різьблення, насічки та гравірування.
Ятагани зберігалися у піхвах і носилися за поясом як кинджали.
Ятагани переважно були доволі легкі і, як правило, не перевищували у довжину 1 м.
Ятагани використовували піхотинці (яничари саме і були гвардійською піхотою) у ближньому бою.
Атакуючі ударні дії ятаганом виконували переважно вістрям і увігнутим лезом. Конструктивні особливості цього леза дозволяли майстру завдавати одночасно 2 рани під час виконання рублячо-ріжучого удару. Захисні відбиви здійснювали як лезом, так і незагостреною випуклою стороною. При відбивах увігнутим лезом забезпечувалось значно надійніше утримання ворожого клинка, але при цьому втрачалась можливість за рахунок техніки ковзаючих відбивів, притаманних шаблі, звдавати блискавичних контрударів. Тобто, ятаган мав як свої переваги, так і недоліки. Козаки, як і переважна більшість тогочасних європейських воїнів, віддавали перевагу вигнутим чи прямим клинкам.
Окремі зразки ятаганів зберігаються у музеях Запоріжжя, Києва та інших міст.